Живі смолоскипи. Василь Макух та інші, що повстали проти СРСР. Олена Пономарева, Даріо Фертіліо. e-book pdf

615-103-e

Електронна! e-book.pdf  pdf  скачати  

Літературно-художнє видання

Подробнее

В наявності

30,00 грн

Характеристики

Вага, кг 0,28
Обложка М`яка
Сторінок 226

Описание

 Літературно-художнє видання

Серія "Історія і сучасність"

Електронна! e-book.pdf  pdf  скачати

Книжка у Вашому смартфоні!

Олена Пономарева, Даріо Фертіліо.

Живі смолоскипи.
Василь Макух та інші, що повстали проти СРСР

Передмова Максима Стріхи. Світло "живих смолоскипів" минулого — із проєкцією на сучасність. 

2021. — 224 с. : іл.  ISBN 978-617-615-103-6  

Мало відома широкій публіці історія українського дисидента, який у листопаді 1968 року спалив себе в Києві на Хрещатику, протестуючи проти колонізації України з боку Росії та проти введення радянських військ до Чехословаччини. Книга ґрунтується на документальних матеріялах, деякі з яких публікуються вперше: зокрема лист Василя Макуха до Першого секретаря КПРС Петра Шелеста, який він написав за день до загибелі, виклавши мотиви свого радикального вчинку. Незважаючи на те, що довкола цього першого на теренах України акту самоспалення залишається багато чого нез’ясованого і таємничого, Василь Макух може по праву стати символом буремного Шістдесят Восьмого року в Східній Европі. На противагу цілковито протилежному Шістдесят Восьмому, що сколихнув Европу Західну: його події та протагоністи теж доволі широко висвітлюються в книзі, що дає можливість читачеві скласти власне уявлення про той особливий період европейської історії. Власне, про дві різні Европи, чия Історія та історії розгортаються в паралельних іпостасях.

Автори книги висловлюють особливу подяку режисерові ­Олександрові Рябокрису, авторові документального фільму «Василь Макух. Смолоскип» — за цінні фахові  поради; панові Юрієві Ма­куху — за надані унікальні документи та фотографії з родинного архіву, зав­дяки яким стало можливим якнайповніше відтворити життєвий шлях і подвиг Василя Макуха.

Серія «Історія і сучасність» 
започаткована 2007 року

В оформленні обкладинки використані фотоматеріали 
зі справи Василя Макуха, надані Юрієм Макухом.

Для італійського читачача автори видали книгу з назвою: "Герої у вогні. Макух та інші, які повстали проти СРСР".

Публікації про книгу: 

Стаття в "Українському Тижні" (11-18 березня 2021): https://tyzhden.ua/History/251615

Італвйською пишуть:

HTTPS://WWW.AVVENIRE.IT/AGORA/PAGINE/I-GIOVANI-IN-FIAMME-CONTRO-IL-COMUNISMO

https://www.ilgiornale.it/news/cultura/eroi-fiamme-makuch-e-altri-che-sfidarono-l-urss-1904363.html

https://www.panorama.it/lifestyle/cultura/quei-70-eroi-in-fiamme-contro-il-totalitarismo-comunista

https://www.affaritaliani.it/blog/lo-sguardo-libero/eroi-707730.html

https://ilpensierostorico.com/eroi-in-fiamme/?fbclid=IwAR0nwsbAGlkyvYp6PWod3tQeWMPWqxpSg64fKiPTrB35ZgmY06BYELL1NAg

ЗМІСТ  

Максим Стріха. Світло «живих смолоскипів» минулого — 
із проєкцією на сучасність ................................................. 3

Частина перша. На Заході ............................................... 10

  Пролог.......................................................................... 10

 Лондон, Aльберт-Холл................................... 16

  Острів Вайт, Англія.................................................... 25

  Париж, Бульвар Монпарнас....................................... 30

  Берклі, Каліфорнія........................................................ 38

  Рим, вулиця Темних крамниць..................................... 45

  Мілан, площа Фонтана................................................. 50

Частина друга. На Сході .................................................. 58

  Пролог............................................................................ 58

  Прага, На Пршікопє..................................................... 65

  Прага, район Височани................................................. 71

  Москва, Червона площа............................................... 78

  Сподобівка, Харківська область................................. 83

  Белград, університет імени  Карла Маркса............... 88

  Варшава, «Стадіон Десятиліття»................................. 91

  Київ, шістдесятники...................................................... 95

  Львів, на Лонцького.................................................... 104

  Мінськ, Кругла площа................................................ 111

Частина третя. Життя і подвиг Василя Макуха ........... 120

  Київ, Хрещатик, 5 листопада 1968............................ 120

  Перший рапорт КДБ................................................... 123

  Лист Василя Макуха................................................... 124

  Другий рапорт КДБ.................................................... 135

  Інформаційне повідомлення на радіо «Вільна 
  Европа»................................................................... 136

  Карів, останній шлях................................................... 136

  Львів, сповідь............................................................... 138

  Львів, Центральний вокзал........................................ 140

  Карів, катівня в сільраді............................................. 141

  Дніпропетровськ, дружина Лідія................................ 143

  Лідія та Василь............................................................ 145

  Ходіння по муках у Дніпропетровську...................... 148

  Фатальний 1968-й........................................................ 152

  У таборі Потьма.......................................................... 158

  Зрада в Любелі............................................................ 161

  Розкраяна земля, обпечена юність............................. 162

  Василеве дитинство..................................................... 166

Частина четверта. Після Макуха: 
у СРСР та за його межами
 ........................................ 171

  Пролог.......................................................................... 171

  Прага, 16 січня 1969................................................... 181

  Прага, 25 січня 1969................................................... 185

  Васильків, Київська область, 1970............................ 191

  Каунас, Литва, 1973.................................................... 199

  Клайпеда, Литва, 2 березня 1989............................... 206

  Клайпеда, Литва, 3 березня 1989............................... 211

  Чернеча гора, Канів, 2006        216

СВІТЛО 
«ЖИВИХ СМОЛОСКИПІВ» МИНУЛОГО — 
ІЗ ПРОЄКЦІЄЮ НА СУЧАСНІСТЬ

Перша версія цієї книги під назвою «Герої в огні» вийшла друком італійською у Флоренції в листопаді 2020-го. Її авто­ри — філологиня, викладачка Римського університету «La Sapienza» Олена Пономарева та відомий італійський журналіст і письменник Даріо Фертіліо, який довгий час працював у провідній національній газеті «Corriere della Sera». Це була не перша книга, написана ними в співпраці: їй передувала видана в Мілані в лютому 2016 року театралізована оповідь «Люди й Кіборги» (українська версія якої з’явилася через рік в «Університетському видавництві ­ПУЛЬСАРИ»; за її матеріалами було створено радіоп’єсу на українському радіо за участю Наталі Сумської та Олексія Богдановича).

Очевидно, що кожна чесна розмова на українські теми є в сьогоднішній Італії своєрідним подвигом: адже пропутінська налаштованість значної частини місцевого обивательського загалу та еліт не є таємницею. Зовсім нещодавно лише після неймовірних дипломатичних зусиль вийшов з італійської в’язниці Віталій Марків, якого суд присяжних засудив до 24 років тюрми фактично за те, що він зі зброєю в руках захищав свою країну від російських зайд. А самій Олені Пономаревій відоме італійське видавництво, спершу зацікавившись її італійськими перекладами українських «поезій війни», саме ж відмовило, з’ясувавши (після власного розслідування!!!), що один із авторів воював на фронті під символікою підрозділу, який в Італії, слідом за кремлівськими пропагандистами, багато хто називає «фашистським».

Проте завдяки співпраці Олени Пономаревої та Даріо Фертіліо розповідь про Василя Макуха та інших українців, поляків, чехів, литовців, для яких мученицька смерть у вогні виявилася останнім аргументом у протистоянні з нелюдською системою, з’явилася спершу саме італійською мовою («Eroi infiamme». Pagliai Editore, Firenze, 2020) і була помічена італійською критикою, сприяючи, отже, руйнуванню закорінених стереотипів щодо України та її громадян. ­Тепер закономірно надійшов час для появи й української версії видання.

Жанр цієї книги визначити непросто. Документальна оповідь чергується тут з авторською реконструкцією подій чи й просто з умотивованою творчою фантазією. Реальні історичні персонажі (віолончеліст Ростропович, філософ Сартр, керівник відділу преси та пропаганди Італійської компартії Оккетто, що в 1968-му був її головним «ідеологом») сусідять із вигаданими, але цілком достовірно змальованими хіпі на англійському курортному острові Вайт, учасниками студентських заворушень у Парижі, Каліфорнії та Мілані, робітниками заводу в Празі, які охороняли делегатів останнього з’їзду ще незалежної компартії Чехо­словаччини напередодні окупації країни військами Варшавського договору, і радянськими танкістами, які зробили перший постріл по мирних демонстрантах на Вацлавській площі.

Розповідь повертає читачів у 1968 рік, який на Сході розділеної Європи запам’ятався «празькою весною», розчавленою танками окупантів, а на Заході — потужним рухом молодих хіпі проти війни у В’єтнамі й «буржуазного суспільства» взагалі, за свободу вільно займатися сексом і вживати наркотики. На тлі цих бурхливих подій мало хто у світі звернув увагу на те, що 5 листопада, якраз напередодні урочистого відзначення «25-ї річниці звільнення Києва від німецько-фашистських загарбників» і «51-ї річниці великої жовтневої соціалістичної революції», на Хрещатику облив себе бензином і підпалив колишній учасник боротьби ОУН і в’язень радянських концтаборів Василь Макух. «Живий смолоскип» біг людною головною вулицею столиці УРСР, вигукуючи «Геть колонізаторів!», «Хай живе вільна Україна!», «Геть руки від Чехословаччини!».

Від отриманих опіків Макух у страшних муках помер через тридцять годин у київській лікарні. А перед своїм ­ретельно продуманим учинком він з’їздив із Дніпропетровська (де змушений був жити після повернення з табору) у рід­не село на Львівщині, попрощався з родичами й друзями, розповів про свій намір священникові на сповіді, а, їдучи до Києва в залізничному вагоні, написав на сторінках учнівського зошита довгий лист керівникові України Петрові Шелесту, якого надіслав адресатові перед самоспаленням.

Цей лист (з помітками червоним олівцем, зробленими, ймовірно, самим партійним керівником України) зберігся — автори книги подають його повністю. Як відомо, Шелест сполучав відданість комуністичній ідеї з місцевим патріотизмом і бажанням підвищити статус української мови, за що через якихось чотири роки теж позбувся посади і був відправлений на почесне вигнання до Москви. Як саме він відреагував на прочитаний передсмертний лист безумця і зухвальця — є не просто витвором уяви авторів, а своєрідною реконструкцією, зробленою за залишеними на аркуші помітками. Віриться, що по-людському дуже суперечливий компартійний лідер України міг думати і відчувати саме так.

А після прочитання листа самого Василя Макуха гранично зрозуміло, якою була мотивація самоофіри для цього сорокарічного колишнього оунівця, що виявився зайвим у «щасливому радянському житті» й свідомо обрав мученицьку смерть, залишаючи дружину та двох дітей (яким система не забарилася помститися): йому залежало на тому, щоб розбудити співвітчизників від летаргічного сну, спонукати їх стати на боротьбу за національні й людські права.

Інша річ, що досягнутий ним реальний ефект зовсім не відповідав замірові: хоч Євген Пронюк і написав за свіжими слідами трагедії статтю «Пам’яті героя», яка розповсюджувалася в «Самвидаві», але будьмо відверті: число її читачів за тих умов не могло бути високим. Навіть автор цієї передмови, який усе життя прожив за якихось кількасот метрів від будинку на Хрещатику, 27А, де 5 листопада 1968 року спалахнув «живий смолоскип», і який належав до того вузького сегменту київського україномовного «гетто», де слухали «радіоголоси» і стежили за арештами в середовищі української інтелігенції (та намагалися підтримувати хоча б родини заарештованих), про Василя Макуха довідався тільки в роки «пізньої перебудови»...

Цінність книги Олени Пономаревої і Даріо Фертіліо полягає ще й у тому, що її українська сюжетна лінія вплетена в широкий загальносвітовий контекст (інакше книжка про Україну навряд чи виявилася б цікавою для італійців). Адже за два місяці до Макуха просто під час урочистостей на «Стадіоні Десятиліття» у Варшаві, де було присутнє все вище керівництво ПНР, підпалив себе 59-річний бухгалтер, колишній комбатант Армії Крайової Ришард Сівєц. Через два місяці після загибелі Макуха на Вацлавській площі окупованої Праги здійснив самоспалення двадцятирічний студент Ян Палах. У травні 1972 року на центральній площі Каунаса біля Музичного театру з вигуком «Свобода Литві!» спалив себе 19-річний Ромас Каланта. У січні 1978 року на Тарасовій могилі згорів живцем пенсіонер, колишній політв’язень Олекса Гірник. Усього ж, за підрахунками дослідників, такий крайній спосіб протесту обрали для себе близько сімдесяти громадян колишнього радянського блоку.

Яким мусив бути стан цих людей, що свідомо йшли на мученицьку смерть, прирікаючи водночас на тяжкі моральні й фізичні страждання близьких та рідних? Чи виправданою виявилася їхня самопожертва, чи розбудила вона серця тих, до кого «живі смолоскипи» прагнули достукатися бодай у такий страшний спосіб? Автори книги намагаються дати власну відповідь на це запитання. Хоч, напевно, і вони розуміють, що ніяка відповідь не може вважатися тут остаточною, і свій варіант відповіді кожен їхній читач — італієць чи українець — шукатиме вже сам для себе.

Водночас книга рельєфно змальовує прірву, яка існувала в 1968 році між людьми, що опинилися по два боки від «залізної завіси». На схід від неї для декого часом лишався єдиний шлях — самоспалення, бо розтоптане життя в поневоленій країні втрачало будь-який сенс. На захід від неї відбувався безглуздий (як уже видно з півстолітньої перспективи) бунт хіпі та по-лівацькому налаштованої молоді, цілковиту інфантильність учасників якого демонструють реконструйовані авторами рефлексії Сартра, що теж тоді приєднався до бунтарів-студентів і навіть був «ув’язнений» (щоправда, його відразу звільнили за особистим наказом президента де Ґолля).

Цю різницю історичних доль і неспіввимірність випробувань, що випали людям на Заході та Сході, автори вдало підкреслюють для читача, «вмонтовуючи» у текст внутрішню сповідь самовдоволеного французького філософа Сартра. Або моральні муки російського віолончеліста Ростроповича, змушеного грати Дворжака в Лондоні, розуміючи, що навіть змоги відмовитися від цього концерту, призначеного відразу ж після окупації Праги, у нього немає...

Дальші висновки автори лишають зробити читачеві. Один із них більш-менш очевидний: трагедія Сходу полягала в тому, що кращі, з найбільш загостреним почуттям гідності, робилися «живими смолоскипами» (або гинули в болоті тоталітарних буднів у якийсь інший, не такий моторошний, але, врешті-решт, теж страшний по-своєму спосіб). Відтак благами здобутої на початку 1990-х свободи закономірно скористалися передусім ті, хто штовхав людей на самоспалення, кидав їх до таборів, переслідуючи найчесніших і найяскравіших. А тому історична доля України виявилася після 1991-го такою складною і звивистою.

Натомість західні хіпі та налаштовані «по-революційному» студенти, яким не довелося розплачуватися за своє колишнє бунтарство роками мордовських чи якутських конц­таборів, урешті-решт, зробилися частиною істеблішменту — інтелектуального і політичного. Саме вони (та їхні діти, на кшталт Барака Обами) після зухвалої і кривавої бійні, влаштованої Росією грузинам улітку 2008 року, вигадали «перезавантаження відносин», благословивши тим путінський режим розтоптати рештки внутрішньої опозиції і розпочати в 2014-му вторгнення в Україну. Саме вони в Парламентській асамблеї Ради Європи голосують за повернення російської делегації, оскільки «треба продовжувати діалог»... Саме вони контролюють значну частину університетських кафедр славістики на Заході, досі відчуваючи містичний трем перед «загадковою російською душею» і створюючи своїми лекціями та виступами в медіа ідейне підґрунтя для «казусу Марківа» (адже хтось-таки змусив тих італійських обивателів-присяжних засудити захисника України до строку, на сім років довшого від того, якого просила прокуратура). Щоб спонукати людей зрозуміти ці доволі очевидні речі бодай сьогодні, потрібно, напевно, частіше нагадувати їм про моторошні події не такого вже далекого минулого. І з цим своїм завданням автори книги, що її українське видання читач тримає в руках, блискуче впоралися.

Максим Стріха
01.02.2021

Ця книга є в паперовій версії :

https://www.pulsary.com.ua/shop/index.php?id_product=193&controller=product&id_lang=3

В этой категории 11 товаров: