Розсилка

Університетському видавництву Пульсари
сповнилося 15 років

 

Я не про все весілля…

 

Українські видавці мають свою Асоціацію, на щастя ще не зруйновану, і наш багаторічний керівник Олександр Васильович Афонін, послуговуючись інформацією майже усіх сущих видавництв, у своєму щорічному звіті опубліковував правдиву картину сьогоднішнього «розвою» гуманітарної справи в Україні. Треба віддати йому належне – під завалом просто-таки вбивчих «об’єктивних» фактів, він знаходить блискітки надії і снагу накреслити завтрашній день видавничої галузі та ще й звертається до нинішніх владців з конкретними пропозиціями …

А сьогоднішня картина нагадує весільний стіл під ранок – ще збереглися тарілки дві холодцю, заварили запашну каву, принесли тацю марципанів.

Та я не про все весілля. Я лише про один бубон — наші «Пульсари». Що спромоглися ми, пульсарівці, втнути, і чи пішла луна, чи почули читачі наш голос?

Звичайно, не ми вибираємо час, коли жити. А ось що встигаємо за своє життя зробити – значною мірою залежить від нас.

Нам сповнилося п'ятнадцять літ. І хоч останні роки в історії українського книговидання навряд чи вважатимуться світлими, швидше навпаки, та все ж…

Не космічні зонди запускаємо. Проте кожен з нас генерує добро людське, випромінюючи енергію думки.

Основне призначення видавництва, власне, й полягає в тому, щоб тиражувати здобутки людського розуму й таланту. Усвідомлення причетності до створення національного багатства, скарбниці, якою послуговуватимуться майбутні покоління – це найбільша радість видавця. І хоч ми бачимо, що в нинішньому герці духовності й захланності перемога не на боці «людини-думаючої», віримо, що це явище тимчасове. Майданні події – тому підтвердження. У найдраматичніші дні «Революції Гідності» у Києві в Українському Домі була створена Бібліотека Майдану. І пульсарівська працівниця Настя Макаренко стала однією з її організаторів.

Дрібничка у вирі нинішніх просто таки планетарних подій з перекроюванням карти Східної Європи. Але така «дрібничка» додає оптимізму, коли дізнаєшся, що навіть у «пекельному пеклі» зруйнованих міст Сходу згадують про книжку, як про одне з Божих чудес «одухотворення» (чи сказати б «олюднення»).

Цілком природно, що видавництво орієнтується на патріотичну тематику. До 200-ліття Кобзаря у нас побачили світ книжка-альбом Богдана Гориня «Графічна Шевченкіана Софії Караффи Корбут» та нотне видання  «У гаю, гаю… Музика Миколи Лисенка до «Кобзаря» Т. Г. Шевченка».

Шкода тільки, що тиражі тепер обмежуються переважно однією тисячею примірників — і це вже стало поганою традицією нових часів. Навіть бібліотеки не побачать цих видань. Та й як побачити, коли коштів на закупівлю книжок держава їм не виділяє вже кілька років поспіль. А нині — війна, тож різко змінилися пріоритети бюджетних витрат і, як свідчить наш керівник Асоціації видавництв п. Афонін у листі до віце-прем’єр-міністра України О.  М. Сича «… обсяги закупівель вітчизняної різножанрової літератури за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів останніми роками становили лише в межах від 1,5 до 2,5 % сумарного річного тиражу… Тоді як у Європейських країнах та США за бюджетні кошти закуповується від 25 до 35 % сумарного щорічного накладу книжок!»

Та що там цифри! Зайдіть до своєї районної бібліотеки, над якою ще іноді й вивіска збереглася, та не зберігся дух інтелектуального осередку, куди залюбки поспішали «старі й малі», як спраглі до життєдайного джерельця. Невже новій державі не потрібно виховувати у своїх громадян високих моральних і культурних якостей, почуття патріотизму, збагачувати інформацією з різних сфер знань?

Ще й як потрібно! Та спробуйте знайти в бібліотеці свіжі журнали з фізики чи біології, прочитати новини з університетських хімічних лабораторій Англії, Японії, Німеччини, Америки…

Сумнозвісний «занавіс» й понині відгороджує наукову Україну від світу. А може, це один із пунктів загального плану деградації нації? Як і той, на щастя, не здійснений намір вилучити із шкільних програм такі предмети, як астрономія, фізика, хімія, біологія? А й справді, навіщо «бандерам» науки?

Ось щойно ми видали перекладну книжку з психології Філіпа Лерша «Структура особи». Завдання психології — розкривати різноманітні форми душевного життя людини, робити їх зрозумілими. Цій проблемі присвячена й названа книжка (переклад з німецької). Стане вона в пригоді людям творчої праці, лікарям, реабілітологам, вчителям, викладачам вузів…

А чи багато з них зможуть її придбати?

Я вже не мовлю про бібліотеки (навіть бібліотека Інституту психології навряд чи придбає це профільне видання). Я про читача-покупця. І не київського, а з Малої Білозірки або Чигирина. Ви скажете,— можна натиснути в комп’ютері кнопочку, й ось вам потрібна інформація, ось — інтернет-магазин, і бажана книжка — на вашому столі. Воно то так, тільки ж навіть така блискуча книжечка мовознавчих етюдів академіка Івана Вихованця «Розмовляймо українською» чи «Історія української мови в конспектах Юрія Кузьменка» не стала надбанням допитливого читача віддаленого району. І чомусь у цьогорічному студентському наборі серед першокурсників Київських національних університетів ім. Т. Шевченка та Києво-Могилянської Академії лише 4–7 % (залежно від факультету) — випускники сільських шкіл. Може, тому, що сільські бібліотеки не забезпечені потрібними книжками, а школи — технікою?

         Та ми ж говоримо не про весілля, а лише про видавничий бубон.

«Університетському видавництву Пульсари» — 15 років. Це вік, коли вже є друзі, якими дорожиш, смаку яких довіряєш, люди-взірці, які формують інтелектуальне середовище, люди, без яких «потемніє все навкруг». Колишній в’язень-шістдесятник, Людина з великої літери, мистецтвознавець, письменник-дослідник Богдан Горинь, шість книжок якого вийшло лише в нашому видавництві, письменник-енциклопедист Валерій Шевчук, поети Павло Гірник, Ганна Чубач, Ірина Жиленко (на жаль, уже пішла за обрій), Марта Тарнавська, родина якої силою обставин — відчахнута гілка від дерева України, та вони намагались і намагаються прислужитися землякам — несуть українство в Україну. «Читаючий світ» вже впізнає наші книжки на ярмарках, замовляє у книгарнях. І тут важливо не знизити планку, хоч це нелегко ні в публіцистиці — після «Ave, Europa!» Оксани Пахльовської, книжки Павла Загребельного «Думки нарозхрист», «Дороговказів у майбутнє» Богдана Гаврилишина, «Меридіану розуміння» Дмитра Дроздовського, блискучої книжки-роздумів «Україна в геополітичному просторі третього тисячоліття» незабутнього Михайла Дмитровича Сироти, ані в поезії — маючи на полиці вибрані твори Василя Симоненка, Павла Гірника, Ірини Жиленко та Ганни Чубач, ні в прозі, коли видали вибрані твори Григора Тютюнника, «Вічного Івана» й «Шпаргалку Езопа» Віктора Міняйла, «Роман юрби» і «Привид мертвого дому» Валерія Шевчука…

А як не згадати книжку Олекси Воропая «Звичаї нашого народу», проілюстровану Інною Бородаєвою; двомовне (українською та англійською мовами) подарункове видання «Тарас Бульба» Миколи Гоголя з ілюстраціями Віктора Невінчаного, виконаними під час його перебування в сталінських таборах.

         Приємно, коли інтерес читача до книжки підтверджує правильність тематичного вибору видавництва — значить, не марними були наші зусилля, не тільки суто професійні, а й зусилля фінансові. Бо сьогодні фінансове питання для багатьох видавництв стало першорядним: йдеться не про прибутки, а про елементарне «виживання». На щастя, вціліли ще видавництва-взірці, як «Смолоскип», «Ярославів вал», які зберігають свій фінансовий статус (принаймні, позірно), не поступаючись ідейним засадам і тематичній вишуканості. На жаль, «Пульсари» зараз, мов на гойдалці: задумали гарну книжку — зробили — не реалізували. Як же з наступним задумом?

Наша улюблена серія «Українці у світовій цивілізації», де побачили світ «Туга Віктора Цимбала» Богдана Гориня — про знаного у світах і забутого на Батьківщині художника-українця; «Спогади Ікара» — щемка сповідь нашого земляка, всесвітньо відомого танцівника Сержа Лифаря; роман Василя Шевчука «Страсті за Миколаєм» — про геніального композитора Миколу Лисенка; дослідження-розмисли Валерія Шевчука «Пізнаний і непізнаний Сфінкс. Григорій Сковорода сучасними очима»; «Анна Ярославна» — видана українською і французькою мовами історико-літературна та мистецтвознавча розвідка про долю французької королеви, доньки великого князя руського Ярослава Мудрого,— ця серія завмерла в чеканні «кращих часів», бо вона дуже витратна (переважно ж — кольорові видання!). Правду кажучи, видавці більше схильні діяти, ніж чекати. Що кожен і намагається робити в міру можливостей. Але ж можливості... «Купівля населенням книжок вітчизняного виробництва нинішнього року,— пише у зверненні до Президента України О. В. Афонін,— у більшості жанрових ніш зменшилася до 50 % від минулорічного рівня» (лист вих. № 55/10 від 06.10.2014 р.). Так що чеканням тут не зарадиш. Тільки включення до пріоритетних напрямків державної політики розвитку науки і культури, що органічно поєднується з вітчизняним книгодрукуванням, може стати поштовхом до постання України на рейки цивілізованого розвитку. Наївно? Ну колись же це має статися? Готуємось до нових виборів, а значить — до з’яви в політиці нових людей, сподіваємося, молодих і освічених, які розуміють, що перемога не за тим, хто вміє дощенту зруйнувати завод чи залити шахту водою, а хто вміє збудувати новий апарат, відкрити новий закон, зберегти природу. «В чому наша сила?» — «В знаннях, брате!»

Пам’ятаєте, як швидко й навально зачищався Хрещатик від книгарень? А як науковим лабораторіям, інститутам перекривали фінансування? Отож бо. Щось можна шприцом, а щось довбнею.

         Та я ж про ювілей видавництва, хоч і не в світлу годину випало про нього згадувати. Та звершене залишається з нами і, сподіваюся, прислужиться й майбутнім поколінням читачів.

         Зігріті таким переконанням, ми розпочинаємо нову роботу, прагнучи повернути українцям заховану від них на довгі роки за сімома замками «Українську Малу Енциклопедію» Євгена Онацького (1894–1979). Громадський діяч, журналіст і науковець, уродженець Глухова Чернігівської губернії, він і досі мало знаний на рідній землі, хоч після революції представляв молоду УНР на світовій конференції в Парижі, виконував дипломатичну місію в Італії, працював в університетах Неаполя й Рима. В 1943–1944 рр. був ув’язнений німецькими нацистами. З 1947 р. оселився в Аргентині, там і перебував до кінця життя.

         Відірваний від Батьківщини, переважну більшість своїх наукових та публіцистичних праць присвячував Україні, українській тематиці.

         Десять років нелегкого еміграційного життя віддав роботі над «Енциклопедією». І лише через 35 років беремося за видання цієї унікальної праці тут, «в сім’ї вольній, новій». Така, значить, доля її — прийти до народу, якому від початку призначена, теж у час нелегкий.

         Чи думали видавці, що доведеться вантажити свої книжки «на фронт»? Ми були перейняті тим, щоб дати читачеві «товар» корисний і потрібний — чи йшлося про серії «Новітній авторський підручник», «Християнські філософи», «Історія і сучасність», «Українці у світовій цивілізації», «Бібліотека сучасної прози», про українські й перекладні твори — з французької, польської, іспанської.

         Кілька днів тому стало відомо, що французький письменник Патрік Модіано, чиї романи «Вулиця Темних Крамниць» та «Зниклий квартал», перекладені Ганною Малець і видані «Пульсарами» 2005  р., відзначений Нобелівською премією 2014 р.: «За мистецтво пам'яті, завдяки якому Модіано виявив найнезбагненніші людські долі Гарна номінація.

Вірю, що в наступні роки матиме й Україна свого Нобелівського лауреата в галузі літератури. Ця віра ґрунтується на досвіді кількарічної роботи в журі літературного конкурсу «Коронація слова», що його організовує подружжя Логушів. Не вичерпуються таланти на нашій землі, незважаючи на шкідливі дощі й нищівні «гради». Серед митців старшого покоління відомі імена поетів і прозаїків, гідних цієї відзнаки,— був би інтерес держави відповідно заявити про це та фінансово підтримати необхідні для подання до Нобелівського комітету переклади їхніх творів іноземними мовами.

А на завершення — не про скорочення штату видавництва, не про перехід в інше приміщення («економ-клас»!), а про те, що за кілька днів мають прийти на практику студенти, які обрали шлях видавців.

Тож є надія, що Україна неодмінно повернеться до товариства держав, де читають і шанують Книгу.

 

Лариса Копань
директор видавництва

 


Контакти

Лінія підтримки працює з 9 до 18

Тел.:(044)425-12-75, +38(050) 310-8567, (044)425-04-96

Зв'язатися з нашої гарячою лінією

Прайс-лист