НА АТЛАНТАХ ТРИМАЄТЬСЯ НАЦІЯ

В «Університетському видавництві ПУЛЬСАРИ»
вийшов у світ другий том чотиритомної
«Української малої енциклопедії» Євгена Онацького.
Тисячний наклад розійшовся бібліотеками України.
Проект підтримав "Український культурний фонд".
Це ще одна цеглина у фундамент світлої будівлі, ім’я якій «Україна».
А що знаємо про автора унікальної наукової праці?

Ім’я видатного вченого-етнолога, енциклопедиста, політика й публіциста Євгена Онацького (1894-1979) вперше прозвучало в Україні 2014 року, коли в газеті «Літературна Україна» (№ 41, 23 жовтня) з’явилася розповідь про нього професора Миколи Тимошика. А в березні 2015 р. в цій же газеті (№ 10) була опублікована розлога стаття доктора історичних наук Сергія Білоконя.
Уродженець Глухова Чернігівської губернії громадський діяч, журналіст, працівник апарату Української Центральної Ради Євген Онацький1919 року опинився в еміграції. Спершу в Європі, а з 1947 р. – в Аргентині. Серед його багатющої спадщини привернула увагу не лишефактологією, а й потужним емоційним зарядом «Українська мала енциклопедія» 16 книжок цієї, без перебільшення, унікальної наукової праці автор видав в Буенос-Айресі упродовж 1957–1967 років. Хоч довелося йому жити й працювати далеко від Батьківщини, та писав він про Україну і для українців, які багато десятиліть були позбавлені рідного слова. Адже навіть Біблію, перекладену українською (славнозвісну «Кулішівку»), не можна було перевезти через кордон. Що вже говорити про Енциклопедію Є. Онацького!
«Без власної національної держави, себто без держави, побудованої на етнографічних землях даного народу, ніякий народ не може всебічно розвиватися» — стверджує автор Енциклопедії — справжній патріот, один з активних поборників незалежної України, передбачаючи і наближаючи наше сьогодення.
Здається, нам би нині тільки радіти — збулася одвічна мрія українців. А що бачимо? Замість загального зміцнення і розвою країни маємо серйозні кризові явища в економіці, культурі, суспільному житті…
Звісно, війна — причина глобальна й незаперечна (про інші причини — іншим разом). Зараз же хочеться сказати про ті постаті — історичні, опорні, на яких тримається віра нації у власну державність. У певні віки й роки їх може бути дуже мало, а національна ідея вкрайзагрожена. Тоді роль «провідників» нації — її Атлантів — неймовірно зростає. Власним прикладом вони показують, як пише автор Енциклопедії, що «Вартість життя полягає в умінні його належно зужити: прожив краще не той, хто прожив довше, а той, хто зумів втілити свої дії, думки і бажання в творах науки, мистецтва і суспільного життя»
То скільки живе нація?
Не від пустопорожньої цікавості задумуємося над цим питанням. Вбиті й скалічені молоді чоловіки, осиротілі діти, зруйновані оселі, заміновані поля, квитки в чужі краї не задля туризму куплені — все це боляче шмагає душу.
Ось світлина в газеті «День» (№ 51-52 ц. р.) «Український солдат Сергій». Сумними очима дивиться він на нас уже з потойбіччя. А мав би ростити донечку, дочекатись онуків, милуватися тихими українськими надвечір’ями...
Змучений народ. Розтерзана нація.
Як зберегтися їй, як вціліти серед лихоліття?
Кожен народ проживає свою історію, накреслену не лише на небесах, а й кров’ю мічену на рідних теренах. Тому з такою увагою вчитуємося в роздуми видатних сучасників, радіємо кожному збереженому слову мудрих попередників.
Шевченко, Франко, Грушевський, Винниченко, Скоропадський... Серед публіцистів, журналістів, вчених, які перо своє і життя поставили на службу народу рідному — незалежно від того, куди закинула доля — славне ім’я Євгена Онацького, розповіддю про якого розпочато цю статтю. А що знаємо про його многотрудне життя? Збираємо по крихті.
Цінну інформацію люб’язно надав нам професор Микола Шафовал — «приватний учень» Онацького, як він себе називає. Пан Микола народився в Аргентині, де була потужна українська діаспора, нині живе в Німеччині. Від свого діда успадкував велику любов до книжок, годинами просиджував у власній чи публічній бібліотеках. Та, як згадує він — одна тема залишалася для нього недосяжною — «це була галузь української культури, українських книжок, а що головне — глибокої криниці рідної мови».
Аргентинські друзі радили вдатися до Канади, Америки чи Європи. Але чи багато вивчиш там за три-чотири місяці перебування? І тут допоміг випадок. Ось як згадує про це Микола Шафовал в статті «Жмінька вражень з нагоди 80-ліття проф. Євгена Онацького», надрукованій у календарі-альманасі «Відродження» за 1974 рік.
«Прочитав я в одному числі «Нашого кличу» репортаж др.. Д. Квітки-Квітковського про відвідини Аргентини і дізнавсь, що проф. ЄвгенОнацький видав ще одну книжку. Це був репортаж «Їду до Аргентини»… І можливо з Божої підказки написав я кілька рядків скромного поздоровлення для п. професора з нагоди появи нової книжки… Вислав листа до Централі т-ва «Відродження» і там щира рука невідомого друга передала його проф. Онацькому, який відразу ж по-джентельменськи відповів мені, запросивши до себе та зголосивши свою допомогу — «допоможу вам у з’ясуванні всяких сумнівів, і тут мої знання і бібліотека — до ваших послуг».
Так прийшов понеділок 12-го березня 1972 р., коли я вперше загостив до проф. Євгена Онацького, де мене радо зустріли професор, його дружина пані Ніна, та симпатична пані Настя».
Одержавши такого цікавого листа від п. Шафовала, «Університетське видавництво ПУЛЬСАРИ» (Київ), де вийшов I том запланованого IV-томного видання «Української малої енциклопедії», попросило уточнити — хто ж такі жінки, що зустріли його в оселі Є. Онацького. МиколаШафовал повідомив:
«Дружина Ніна Онацька з Кукулевських (Нові Петрівці, Київщина, 30.03.1895 – Буенос-Айрес, 16.07.1983) секретарювала Євгену Дометійовичу до кінця його життя.
Анастасія Степанівна Клебан (Нові Петрівці, 4.11.1905 – Буенос-Айрес, 21.07.1985) в чотири роки осиротіла і її прийняла мати паніОнацької, Ксеня з Проценків Кукулевська — дружина пароха Нових Петрівців отця Осипа Кукулевського. Все життя Настя провела в Онацьких. Всього один раз відвідала школу, але бездоганно володіла п’ятьма мовами і була енциклопедично освіченою. Вона — остання інстанція при з’ясуванні мовних (граматичних) сумнівів проф. Онацького».
Хай би які високі оцінки давали ми авторові Енциклопедії, то не буде перебільшенням. Він не тільки зумів чітко визначити, описати основні явища, факти життя українського народу, його минуле й сучасне, а й побачити ці факти в дзеркалі майбутнього. Атлант є Атлант!
Ось яке визначення терміна «інфільтрація» дав він ще в 30-х роках: «Інфільтрація — просочування. Цей термін увійшов у щоденний ужиток преси в застосуванні до тактики московських агентів, які використовують кожну можливість, щоб проникнути в різні демократично-ліберальні організації і установи держав Західного Світу та еміграції, щоб розкласти їх зсередини».
Не почув Західний Світ та й рідна еміграція. Чи не захотіли зрозуміти. Злегковажили. Тож і маємо нині плоди тієї «інфільтрації». А скільки на сторінках Енциклопедії ще розтлумачень, попереджень — тільки уважно читай, сучаснику. Не повторюй помилок! А головне, коли став на державницьку сходинку, дбай про націю, а не про власну кишеню.

Лариса Копань, член Спілки письменників України

Pulsary shop

E-mail: mail@pulsary.com.ua

Last updated: 08.11.2018