ГОЛОСКЕВИЧ Григорiй Костянтинович — мовознавець, громадський дiяч. Народився 1 сiчня 1885 року в с. Супрункiвцi Ушицького повiту Подiльськоi губернii, нинi Кам'янець-Подiльського району Хмельницькоi областi. Помер 1934 р. Закiнчив Кам'янець-Подiльську духовну семiнарiю (1905), iсторико-фiлологiчний факультет С.-Петербурзького унiверситету (1911). У С.-Петербурзi був керiвником видавництва "Слово". Вчителював у школах Риги i Петрограда. З 1917-го у Киевi: викладае в 1-й украiнськiй гiмназii iм. Т. Шевченка, одночасно працюе у видавництвi "Друкар". 1918 р.— робота у видавничому вiддiлi та у правописнiй комiсii при Мiнiстерствi народноi освiти УНР пiд керiвництвом I. Огiенка. З сiчня 1919-го — спiвробiтник iсторико-фiлологiчного вiддiлу, з 1922-го — Iнституту украiнськоi науковоi мови ВУАН. Був членом Комiсii для складання словника живоi украiнськоi мови, спiвредактором украiнських наукових словникiв (з 1924). Дослiджував подiльськi говiрки, Евсевiеве евангелiе 1283 р.
   В iсторiю украiнського мовознавства ввiйшов насамперед як укладач "Украiнського правописного словничка з короткими правилами правопису", перше видання якого вийшло у Петроградi 1914 р. i мiстило розгорнуту передмову автора. 7-ме видання "Правописного словника" (близько 40 тисяч слiв) було результатом участi Г. Голоскевича у роботi Державноi правописноi комiсii з упорядкування украiнського правопису пiд головуванням О. Шумського, а згодом М. Скрипника.
    Словник витримав 12 перевидань (8–11-те видання в дiаспорi, 12-те — у Львовi 1994 р.). Став одним з укладачiв "Росiйсько-украiнського словника Украiнськоi академii наук". З томи цього словника Ю. Шевельов назвав "монумен-тальним пам'ятником украiнського культурного вiдродження 20-х рр."
    Заарештований 17 серпня 1929 року у справi СВУ, засуджений до 5 рокiв ув'язнення i висланий до м. Тобольська, де, за одними джерелами, загинув за нез'ясованих обставин, а за iншими — покiнчив життя самогубством.

    Вiдомо, що без загальнонацiонального правопису не може обiйтися жодна лiтературна мова, оскiльки едина ортографiя сприяе усталенню мовних норм, а отже, й пiднесенню мовноi та взагалi нацiональноi культури.  У бiльш як тисячолiтнiй iсторii украiнського правопису е чотири, перiоди: перший — XI–XVI ст., другий — XVI–XVII ст., третiй — XVIII–XIX ст. i четвертий, що почався з першоi чверти XIX ст., коли вiдбувалося формування украiнськоi лiтературноi мови на народнiй основi.
    Дiячi украiнськоi культури Надднiпрянщини, Слобожанщини, Галичини, Буковини та инших частин Украiни намагалися зближувати своi правописи, керуючись настановою нашого видатного письменника, етнографа, педагога й словникаря Бориса Грiнченка: "Ми повиннi в такому напрямку впорядковувати свою мову й свiй правопис, щоб вiн найбiльше вiдповiдав схiдноукраiнськiй мовi, i то ii центровi,— тiльки тодi мова може стати спiльною для всього украiнського народу".
    Перший загальноукраiнський правопис, авторами якого були видатнi украiнськi мовознавцi Агатангел Кримський, Олекса Синявський, Евген Тимченко, Всеволод Ганцов, Степан Смаль-Стоцький, Василь Сiмович, Олена Курило, Леонiд Булаховський та iн., за пiдписом наркома освiти УСРР Миколи Скрипника вийшов у Харковi у вереснi 1928 р. i був запроваджений у практику з 1 сiчня 1929 року. Саме за нормами цього правопису украiнський мовознавець i лексикограф Григорiй Голоскевич, учень вiдомого мовознавця Олексiя Шахматова, уклав "Правописний словник", що витримав уже дванадцять видань, останне з яких вийшло у Львовi 1994 р. з грунтовною пiслямовою дiйсного члена НТШ Лiдii Коць-Григорчук.
    Певна рiч, за 77 рокiв багато що змiнилося в мовi. Тому не можна приймати беззастережно все, що мiститься в словнику. Немае жодних пiдстав писати тепер Атлантiда, Братiслава, Ветлуга, Гродно, Караджiч, Ксрчь, Обь, Тверь, жюрi замiсть усталених Атлантида, Братислава, Ветлуга, Гродно, Караджич, Керч, Об, Твер, журi. Навряд чи варто повертатися до написань лягуна, бльок, клюб, бо лагуна, блок, клуб не суперечать фонетичним законам украiнськоi мови.
    Але бiльшiсть рекомендацiй словника можна використовувати й тепер, оскiльки вони спираються на iсторичнi традицii украiнського письма та на фонетико-морфологiчнi особливостi нашоi мови. Це зокрема написання лавреат (бо лавр), матерiяльний (бо матерiя), територiяльний (бо територiя). Послiдовне вiдтворення грецькоi т (тети) через т, а не через ф: апотеоза, етер, катедра (як писали й пишуть класики украiнськоi лiтератури), вживання в словах грецького походження г, а не г, бо сучаснi греки гекають так, як ми, а не гекають (чомусь у словнику е нечисленнi невмотивованi вiдступи вiд цього правила в написаннi слiв Голгота, енергiя та похiдних енергетика, енергiйний замiсть правильних Голгота, енергiя, енергетика, енергiйний); безвиняткова передача нiмецьких звукосполук еi, еи через ай (яй) та ой — майстер i капельмайстер, Айнштайн, фройдизм (вiд Фройд). Добре, що в словнику наведено пристосованi до украiнськоi фонетики ономастичнi одиницi Озiв, Озiвське море, Мiюс (рiчка, на березi якоi минуло мое дитинство i де вимовляють тiльки так), а не Азовське море, Мiус i под.
    Це тринадцяте видання — данина шани його укладачевi та творцям "харкiвського" правопису, якi е частиною нашого розстрiляного Вiдродження.